Мені 29 років. Чоловік на рік старший за мене. У нас є трирічна дитина. Ми жили у власному будинку в місті Пологи Запорізької області. У нас все було добре, поки не з’явилися росіяни. 

Зранку 24 лютого прийшло повідомлення з дитячого садочка про те, що не потрібно приводити дітей. Я відвела дитину до свекрухи, а сама пішла на роботу. Усіх співробітників відправили у відпустку на десять днів. Зрештою, ми залишилися без роботи, бо в місті все зруйновано. 

Третього березня в Пологи зайшли російські військові. Відразу перебили газову трубу. Близько двадцяти днів не було світла, зв’язку, води. Ми використовували дощову воду. Купалися раз на три дні. 

Закінчилося пальне. У разі потреби їздили на велосипеді, та в основному - були вдома. Магазини не працювали. У нас були запаси продуктів. Ми ділилися ними з батьками. Мали запас ліків для дитини. Їсти готували на печі. Добре, що у нас пічне опалення. Згодом з’явилися світло і вода. Газову трубу чоловіки полагодили самотужки. 

12 квітня я з дитиною, сестрою та її чоловіком виїхала в Запоріжжя, бо снаряди почали літати над головою. А мій чоловік залишився доглядати лежачу бабусю. Ми проїхали 16 російських блокпостів. Завдяки малій дитині нас не затримували надовго. Тільки перевіряли багажник. 

Вирішили не їхати далеко від дому. Надіємося, що війна скоро закінчиться і ми повернемося додому.