Прокинулись збиратися з донькою до школи. Коли зайшла у кімнату бабуся й сказала, що почалася війна. Довелося деякий час перебувати у підвалі з дітьми, ховатися від обстрілів міста. Не було, що їсти та пити. Вся ця ситуація, обставини та вибухи дуже шокувала нас, а особливо дітей. Так спочатку стикалися з такими проблемами, але потім трохи наладилося і нам допомагали волонтери нашого міста. А потім все-таки за ради майбутнього дітей, вирішили переміститися зі свого рідного міста Бахмут.

Ми залишилися без дому, роботи, друзів та нашого звичного життя.Тепер нам треба починати все спочатку. Наша сім'я дякувати Богу та ЗСУ разом. Звичайно були такі моменти, ми дуже приємно були зворушливі від наших українців, було багато допомоги, розмов, єдності та любові від них. Це дуже приємно, знати що ми не самі, що завжди є підтримка. До війни я була у декреті з меншим сином.

Планую працювати, щоб дати достойне життя своїм дітям, не залежно зміню я професію чи ні. Є у мого сина іграшка машинка, яку ми йому купили за день до початку війни, він єдине, що взяв з собою з дому, був з нею у підвалі і не випускав із рук. Тільки коли вже ми були у безпеці, і він перестав боятися, що почнуться вибухи, він потроху її став випускати з рук. Тепер вона стоїть в нас на полиці, і нагадує нам наш дім і ті жахливі події.