Мені 32 роки, я з міста Енергодар, маю дитину. 

Коли орки зайшли до нашого міста, коли бахали, ми ховалися. Було дуже страшно, і через пару тижнів ми виїхали. Тому що жити там було дуже страшно.

До окупованого міста не було поставок продуктів, магазини були пусті, було дуже важко. Все шокувало: черга за хлібом, бійка за булку хліба, і взагалі - життя під автоматами.

Ми виїхали до Запоріжжя. Залишилися без домівки, без роботи, без близьких, які залишилися там. Дорога пройшла дуже важко: дуже багато блокпостів, на кожному нас змушували виходити, дивилися машину. Ми їхали майже добу. Дуже довго відходили психологічно. 

Зараз у мене немає планів, тому що незрозуміло, що буде далі.