Мене звати Ганна Олександрівна. Ми з сином живемо на Північній Салтівці міста Харкова, де зруйнована велика частка будинків. Війна – це жах і вносить вона тільки жахливі зміни.

Прокинулися від гучних вибухів та літаючих снарядів над головами. Син був переляканий та не знав, що це таке. Жили, спали та їли у підвалі будинку, який був брудним та пильним. Я особисто облаштовувала підвал, так як ми були першими, хто туди зайшов. Я вимагала відкриття його для людей. Накривали пісок на підлозі плівкою. Несла доски та мостила стільці та лавочки. Носили воду у баклажках.

Найстрашніший день – то початок війни, а також коли ми залишились без житла за кордоном як бомжі на вулиці. Під час початку війни помер дідусь військовий, рідний дядя дітей служить. Я розлучена та виховую сина самостійно. Він хвилюється, підвищена агресія часом та психи.