Передрійчук Дарина, 7 клас, Шепетівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №8 Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Поліщук Надія Андріївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

 …. 24 лютого мій світ перевернувся, дихання змінилось, погляди, думки, страхи. Перші звуки сирени… Мої очі перелякано зазирають у мамине обличчя, шукаючи якогось відчуття, не підтримки, а ,напевно,  спокою. Перші новини: пульс б'ється все швидше, тіло тремтить, мене обіклало льодом, аж мурашки по тілу.

Перші дні я не вірю в те, що розпочалась якась війна, думаю, що це сон і  тільки врівноважений голос вчительки з Meet-зустрічі: « Все буде Україна! Віримо ЗСУ!» - приводить мене до тями.

І от цей "сон" триває з 24 лютого і до нині. Уже не дивлюся на вулицю простим поглядом, а з острахом. На уроках фізкультури звертаю увагу на свисток, як ніколи,  і дослухаєюя до тиші. Ця тиша більше мені не подобається.

Зорі теж не подобаються, туман, ніч, будильник, гавкіт, або звуки схожі на вибухи.

  Війна… Коли задумуєшся, що це, то  боїшся цю реальність відчути. Постріли, вибухи, катування і ще багато подібних страшних слів. Немає точних даних скільки людей загинуло, але всі ми розуміємо,  що це тисячі перерваних життів, скалічених людських доль, ще ж стільки людей вбитих морально.

Ми захлинаємося у власних сльозах та крові, в особистому болі, який розриває серце від  розлуки з близькими.

Але знаєте, як кажуть: " Бійся сліз людини , яку ти образив." Бумеранг - діло незворотне, всі українські вбиті діти, жінки, чоловіки, всі закатовані люди - це діло рук "великої" другої армії світу. Вимити їм свої лапи від такого бруду ніколи на вдасться , вони самі собі поставили клеймо вбивць, катів та бездушних людей і воно буде у них до віку. Допоки живе Україна - живе наша єдність, воля та незламність народу!

Наша держава - номер один у світі. У такі скрутні часи руки опускаються, ноги мліють, очі не хочуть бачити цього жаху...

Але ми на те і українці, адже замість того,  щоб мовчати, ми поставимо весь світ на ноги, змусимо діяти, і розплющимо очі тим,  хто на стороні агресорів. Саме зараз, коли надворі жовтень і не за горами  третя річниця, як  точиться неоголошена війна, як на нашу землю ступив своїм огидним берцом окупант, я  мислю уже по-іншому. Зараз нас не залякати і ворогові не вдалося нас зламати, адже «ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну розвеселимо…».

Наші воїни все ближче до перемоги і ми є  незламним, вільним, як вітер, українським народом.Тому ніколи не здамося і помстимося їм за кожного вбитого, закатованого, заляканого, згвалтованого українця.

Пригадаємо їм кожну сльозу... Хай російський нащадок відповість за все заподіяне аж до сьомого коліна. Не пробачимо і більше ніколи не станемо братніми народами. Ця війна  об'єднала український народ в єдину міць , дала зрозуміти хто ми є, і показала важливість нашої мови та ціну української свободи.

Раніше ніколи не замислювалася,  що в 21 столітті є настільки «відморожені», тобто русня. І саме через таких гинуть наші люди.

Смерть страшна тоді, коли не по своїй волі, а від якогось уламка чи кулі, від завалів, або жахливого катування. Багато  "варіантів" закинули нам ці людиноподібні істоти. Таку смерть заслужив тільки той, хто вважає таке нормою, або сам так вчиняє. 

Я часто задаюсь собі питанням,  що це - втратити сенс життя? Як це жити без рідних? Та пояснення цьому в одну мить можуть організувати  москалі.

Мерзоти , які не мають ні совісті ні душі. Горіти їм у пеклі. Скільки безневинних дітей зараз змушені покинути свої домівки і виїхати за кордон. Не за власним бажанням навчаються дистанційно і ще й не зі своїми однолітками.

А скільки дітей взагалі втратили батьків під час евакуації з місць бойових дій?! А як зараз не згадати Маріуполь? Азовсталь? Одні знаки питання у моїй свідомості.

За що ці люди страждали? Але саме вони , як ніхто інший, відчули отой гіркий смак нашої свободи, нашої ідентичності та незалежності. Зараз , як ніколи, вірю нашим рідненьким ЗСУ, адже ми всьому світу довели, що українська нація, як калина: її ламають , плюндрують, топчуть у болото, а вона все підіймається, пускає нові пагони, бо в основі має міць, яку не розтерти!

Тому я щиро вірю у Перемогу, вона обов’язково настане, бо з нами весь  світ, з нами Бог та молитва, з нами віра та правда. Пишаємося Україною та її народом. Слава Україні! Слава нашим Героям!