У перший день війни о 5-й ранку я почув канонаду. Було чутно, як місто уперше бомбили. Найбільша біда за час війни — це розлука з родиною. 

Рідних я вивіз відразу 9 березня, на евакуаційний потяг. Потім рідні повернулися додому після звільнення Ізюму в грудні.

Я працюю на залізниці: був тут, потім виїжджав, бо було дуже гучно, а згодом повернувся і продовжую працювати. 

Найбільше мене шокувала робота під обстрілами. Ми лагодили залізничні колії.

За це отримали подяки, бо працювати доводилося в дуже небезпечних умовах. 

У мого сусіда розбило будинок. Прилетіло кілька осколків у мій дім. Ми з родиною спали в погребі: як починався обстріл, одразу бігли туди.

Що стосується завершення війни, обіцяють, що це станеться в цьому році, але коли насправді, ніхто не знає.