Мені 61 рік. Я мешкала в селі Орлянське Запорізької області. Зранку 24 лютого почула гул літаків. Зайшла в інтернет і дізналася, що почалася війна. Зателефонувала донька й сказала, щоб я виїхала до сина. Він мешкав за 12 кілометрів від мене. Я швидко зібрала речі й поїхала. Жила в нього все літо. Ми з першого дня війни були в окупації.

Російські військові їздили по селу й ходили по домівках. Ліки й продукти коштували дорого. Їх завозили з Криму. 

Коли посилилися обстріли, ми з сином, невісткою і внуками виїхали в Запоріжжя. Згодом перебралися на мою батьківщину – в Лебедин Сумської області. Тут живе моя сестра. 

Я вірю в наших захисників. Плету для них сітки. Сподіваюся, що до осені повернуся додому. Мрію про перемогу. І хочу, щоб діти та внуки були здорові та щасливі.