За кілька місяців до початку війни Ірина втратила доньку і сама виховувала онука. Разом з ним пережила всі страхи російської окупації – селище Ківшарівка було захоплено вже 27 лютого. Попри відсутність води, світла і коштів на життя, найважче було морально – бачити загарбників, які намагалися встановити свої порядки.

Ірина з онуком дочекалися звільнення, та найстрашніше чекало попереду. Відійшовши, російські війська почали нещадно обстрілювати Харківщину. Двічі будинок Ірини страждав від обстрілів, двічі рятувало диво.

Без світла, газу та води, майже за відсутності гуманітарної допомоги люди виживали, як могли. Виїхати допомогли іноземні журналісти. Як і колись, Ірина тримається за надію – скоріше повернутися додому. І віру – в силу ЗСУ, що звільнять рідну землю від загарбників.