Знаходилась на роботі в тролейбусі на кінцевих комбінатах Ілліча пролунала тривога, я працювала кондуктором в місті Маріуполь. Ми не повірили, тут мені син він військовий написав, щоб зібрали поїсти і документи і спустилися у підвал, що він не повернеться до дому. Ми с водієм тролейбуса не вірили, приїхали на другу кінцеву через годину і пролунав перший потужний вибух, це було неподалік мого дому в сел. Нестача їжі через постійні обстрілами. Ми з молодшим сином ходили годувати одиноких пенсіонерів і лежачих інвалідів і попали під обстріл. Мії старший синочок був у комбінаті Азовсталь. Ми сиділи у підвалі і нас орки привітали з 8 березня розробив наш дім. 1 вересня ми приїхали в Україну. Я одинока мама вже 25 років, в мене двоє синів, їх виховувала сама. На разі старший вернувся на службу, не дивлячись на те, що рука усихає і с кожним днем менше розгинається. Під час окупації воду ми збирали сніг та дощову воду, а солону з моря брали, теж була придатна, милися теж рідко до весни. Потім вже було тепло купалися. Орки дали воду і вся моя сім'я дуже отруїлась, ліків не було. Ця війна забрала багато моїх рідних друзів і молодшу двоюрідну сестру, у синочка розвиток та нормальне лікування, мій синочок має затримку мови. Ми приїхали до Кіровоградської області. Дуже велика була допомога від благодійників. була кондуктором міського транспорту. Про війну нагадує дитячий ранець, його нам подарувала моя подруга.