У Оксани Анатоліївни онкологія, тому вона вимушена була переїхати у Запоріжжя, щоб лікуватись

Я з Енергодару. Це місто було окуповане, тому я переїхала у Запоріжжя. Ми з чоловіком втратили в Енергодарі роботу. У мене онкологія, тому я лікуюсь. Мені доводилось їздити в Запоріжжя по ліки, а потів повертатись додому через блокпости, записуватися на виїзд, два тижні чекати. Мені потрібно було на хімієтерапію, тому ми залишились в Запоріжжі.

Дочка вчиться на четвертому курсі в медичному університеті в Запоріжжі. Тридцять тисяч, які ми зібрали їй на оплату навчання, ми потратили на моє лікування. Благодійні фонди мені також допомагали, дякую їм велике.

У мене був сильний стрес, коли окупанти зайшли в Енергодар. Ми залишились без роботи, потрібні були гроші, ще й моя хвороба – це все дуже важко.

Коли ми виїжджали з дітьми, нас ледве випустили. Я показувала свою голову, яка залишилася без волосся, щоб пропустили нас. Ми заїхали в Кам'янське, переночували там, і пішов сильний дощ. В Кам'янському дорога була залита водою - ми ледь проїхали, ще й під перестрілками.

На щастя, ми не зтикнулися з нестачею їжі та води. Світло й газ є. Гуманітарну допомогу видають. Від Фонду Ріната Ахметова теж один раз отримували допомогу.

Вважаю, що я навчилася долати стрес, бо я думаю за дитину, думаю про хороше, бо все буде Україна.

Я не знаю, коли закінчиться війна: можливо, ближче до літа. Хоча у нас тут такі сильні вибухи, що мені дуже страшно. Хочеться проснутися, і щоб це був сон.