Мені 26 років. Я з Харкова. 24 лютого була в батьків у Харківській області. Ми прокинулися о п’ятій ранку від вибухів. Коли вийшли на балкон, побачили дим. Відразу зрозуміли, що почалася війна. Того ж дня чоловік пішов служити. А ми з батьками два місяці просиділи в підвалі. Виходили, лише щоб швидко збігати в магазин і приготувати їсти, а інколи були такі обстріли, що й цього не могли зробити.

У магазинах майже нічого не було. Аби хоч щось купити, потрібно було вистояти чергу. Якщо починалися обстріли, ми поверталися додому.

Вода з’являлася на три години, і то не щодня. Ми робили запаси, бо було небезпечно ходити до джерела. Питну воду купували в магазині.

Поки ми сиділи в підвалі, то читали новини. Коли дізналися про те, що відбулося в Бучі, були шоковані. Згодом я виїхала в Лебедин Сумської області до бабусі й дідуся. Досі живу в них. Тут значно тихіше.

Хочеться, щоб якнайшвидше завершилась війна і щоб чоловік повернувся додому здоровим. Це моя найбільша мрія.