Соловйова Анна, 16 років, Піско-Радьківська ЗОШ I-III ст. Борівської селищної ради

Що означає війна особисто для мене? Як протистояти їй і досягти миру? Я все частіше задаюся цими питаннями. Раніше для мене слово «війна» було абстрактним поняттям. Проте, лише один день зміг перевернути мою свідомість.

Дату, коли саме почалася війна, я достеменно не пам’ятаю, але особисто для мене ця подія почалася ще з Революції гідності, що датується 21 листопада 2013 року.

Тоді, будучи ще дитиною із чистою свідомістю, у якій не було думок про війну , я наприкінці осені вже з нетерпінням чекала на свято Миколая та Новий рік. Та одного разу ввімкнувши телевізор, щоб подивитися улюблені мультфільми, я почула новини про несподівані та криваві події в Києві. Я як зараз пам’ятаю, побачивши що молоді люди гинуть за нашу неньку Україну, підійшла до своїх батьків і побачила в їх очах якусь тривогу і невпевненість.

Потім я ще не раз чула про те, що сотні людей гинуть, і це краяло моє дитяче серце.

Пізніше я дізналася, що почалася війна на сході України. Тому день, коли я все-таки по-справжньому відчула і побачила темну тінь війни, був тоді, коли через наше село проїжджала воєнна техніка, а в повітрі лунали постріли, що, наче стріли, пронизували моє ще недоросле серце. Тоді я зрозуміла, що як раніше вже ніколи не буде…

Один день! Лише один змінив мене та мою родину. Наші душі краялися від болю та суму за нашу рідну Україну та людей, які гинуть. Ми як справжні патріоти не хотіли кровопролиття.

Пам’ятаю, з яким болем ці події сприйняла моя бабуся. Вона як дитина війни розуміла увесь жах даної ситуації. Бабуся завжди з тяжким болем та сльозами на очах говорить про війну. І тепер ми знову через багато років зіткнулися з цим болем та явищем, що несе великі втрати.

Назавжди закарбувалися в пам’яті очі дітей-переселенців, які з батьками переїхали у наше село. Вони були не по-дитячому стурбовані, а розповіді про пережиті жахіття змушували нас по-іншому сприймати реальність.

Особисто мені неспокій приносили блокпости, які викликали відчуття страху. Але вони були для нашої безпеки, військові охороняли наш спокій. Прикладом таких героїв є наш односельчанин, який обороняв рідну землю, але не зміг повернутися додому живим. Він був дуже молодий, в нього було все життя попереду, але він обрав пріоритетом не свій спокій, а спокій інших, тому під відкритим вогнем захищав нас заради того, щоб настав нарешті мир. Таким людям потрібно віддавати величезну шану.

Тому для мене війна - біль, втрата, те, що взагалі не потрібно людству. Перед нами постає проблема відновлення миру. Як її вирішити?

Я як дитина, як творець майбутнього для своєї батьківщини прагну того, щоб настав мир в усьому світі. Для цього необхідно пам’ятати, що всі люди мають право на мирне небо. В XXІ столітті не повинно існувати проблем зневаги людини людиною. Ми повинні пам’ятати, що у нас є дуже цінний дар-вміння говорити і слухати. Тому конфлікти потрібно вирішувати дипломатично. І все-таки, один день багато чого може змінити.