Ми з міста Бахмуту. Тихо мирно собі жили, потім почули вибухи і зрозуміли, що це не жарти, не лише розмови, а почалася справжня війна. Дитина не пішла до школи. Я не пішла на роботу. 

Треба було їхати з рідного міста, кидати роботу, шукати житло. Ми взяли речі, які помістилися в сумку, і з дитиною виїхали.

Проблем у нас багато: житло, фінанси, навчання у дитини дистанційне. Усе життя йде, як на пороховій бочці. Сидимо і не знаємо, чого чекати.

Гуманітарну допомогу нам давали, продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова, то якось справляємося. Зараз ми знайшли житло тільки за комунальні послуги. З рідними усіма тримаємо зв'язок, спілкуємося. У нас багато знайомих постраждали, багато в кого не залишилося нічого. Наче справляємося зі своїми стресами, панічних атак немає. Хочу знати, коли це все скінчиться.