Ще з 2014 року у селі Жуківці, що на Київщині, знали, що означає слово «фронт». Дванадцятеро місцевих чоловіків пішли служити, дехто обороняв Донецький аеропорт, інші - стояли на передовій у найгарячіших точках. Проте у 2022 році перші вибухи й падіння літака між Трипіллям і Жуківцями стали шоком для громади. Але з перших тижнів тут почали плести маскувальні сітки. Старші жінки різали тканину, школярі допомагали будувати каркаси, хтось шукав матеріали, хтось варив обіди. Робота стала спільною справою, що тримала громаду разом, навіть коли бракувало сировини. Люди приходили щодня - не лише працювати, а й побути разом. Світлана каже, що навіть маленька спільнота може вистояти перед великим страхом, коли вона - єднає. З часом колектив став настільки згуртованим, що робота перетворилася на невіднятну частину життя громади. Жуківці мають свої втрати. Є загиблі, є зниклі безвісти, але є й повернення: нещодавно боєць повернувся додому із трирічного полону.