Мені сімдесят років. Я мешкала в селі Дубівка Херсонської області. Росіяни почали обстрілювати його якраз на мій день народження. Я сиділа в погребі. Мені на голову сипалася штукатурка. Згодом перейшла до підвалу школи. Там було ще десять чоловік.
Десятого березня прийшли окупанти. Ми вийшли з підвалу й побачили військові машини і танк, який стояв між будинками. Знову сховалися у підвал. Були в окупації до сьомого жовтня.
Мій будинок розграбували. У ньому вибиті вікна й двері, впала стеля.
Нас вивезли до іншого села. На блокпостах стояли російські солдати. Вони перевіряли документи і пропускали. У тому селі ми пробули місяць. Потім і його почали обстрілювати. Нас вивезли до Воронцовки. Ми просиділи два дні в погребі і переїхали до Апостолового. Згодом мене забрала племінниця в Запоріжжя. Я два місяці побула в неї. Потім кума запросила до Тернополя. Зараз я мешкаю у неї. Отримую гуманітарну допомогу.
Після сидіння в підвалах підірвала здоров’я, погіршився зір. У Запоріжжі я відвідувала психологічні семінари. Зараз відволікаюся, розгадуючи кросворди. До того ж у Тернополі спокійно. Намагаюся думати про позитивне.
