Сім’я Ірини Винник покинула Єнакієве в гарячі дні серпня 2014 року. Багатодітній родині довго не вдавалося влаштуватися на одному місці. Безліч подій відбулося за ці роки: в Ірини народився ще один син, однак жінка недавно поховала чоловіка.

Війна розпочалася 17 серпня 2014 року. У нас у місті почались обстріли, і ми з чоловіком вирішили, що треба дітей забирати та виїжджати. І ми через Єнакіївський завод виїхали. Нас вивезли до пансіонату заводського, ми там пробули трішки, а потім потрапили у Святогірську лавру.

Ми вирішили забирати дітей і виїжджати

У Єнакієвому тривали військові дії. Було так: під’їжджає машина, «Град», обстріляли, розвернулися та й поїхали. У нас, коли обстріляли, потрапили в газопровід недалеко від нашого будинку. О пів на дванадцяту ночі всі жителі вийшли на вулицю, тому що гуло все і страшно було. Потім одним людям в квартиру влучили, шибки повибивали. Діти дуже боялися. Ми молилися Богу, щоб усе обійшлося, щоб усі залишилися живі та здорові.

Занадто важко не було в плані їжі або пересування. В основному фінансові труднощі, тому що у мене четверо дітей. Тільки винаймемо житло, лад наведемо – тут господарі приїжджають. Збираємо свої речі, йдемо до іншого житла. Починаєш шукати інше – знову те ж саме починається. Знову шукаєш інше житло. Потім ми потрапили у Святогірську лавру, і там хоч усе нормально вийшло. У лаврі було дуже багато людей із Дебальцевого, Іловайська, Горлівки. Була згуртованість і допомога один одному.

У 2015 році, в березні народився мій син Данило. Ось це була подія для мене! Ми всі залишилися живі, все добре. Але в 2020 році, в грудні я поховала свого чоловіка. Ось це найсумніша подія.

Повертатися чи ні – не знаю. Напевно, залишуся в Краматорську. А до мами і сестри буду приїжджати, звичайно. А щоб повернутися туди назавжди, навряд чи. Там багато подій, пов’язаних з моїм першим чоловіком.

Раніше я була легковажною людиною, а зараз зовсім інша. Почала допомагати людям у міру можливості. Мрію, щоб моя сім’я возз’єдналася, достаток в сім’ї був, діти здорові були, щоб мама одужала нарешті. Я навчилася терпінню та на життя змінила погляди.