Радоуцький Богдан, 9 клас, Комунальний заклад "Пісочинський ліцей Пісочинської селищної ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Власенко Ірина Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ви вірите у янголів? Я вірю... Зимовим ранком 22.02.2022 ми з мамою і моїми братом і сестрою бігли на потяг Бердянськ -Харків. Ми все життя прожили біля моря, в цей день ми їхали на день народження до наших друзів до Харкова. Це була весела пригода, я люблю подорож на потязі. Після гарно проведеного часу, ми почали збиратися додому, бо вранці зворотній потяг Харків - Бердянськ.

Але вранці сталося, як на той момент здавалося, неможливе... Нас розбудив не будильник, а потужні вибухи, які пролунали у різних околицях Харкова.

Ближче до обіду ми дізналися, що ворог підійшов до Харкова і ми вирішуємо не їхати додому, а лишитися там, де застала нас війна. Через три дні нам сповістили жахливу звістку- наш рідний Бердянськ окупований... Янголи не пустили нас додому, щоб ми лишились вільними у вільній країні. Два роки ми протрималися у Харкові. Дійшло до того, що перестали лякатися вибухів, жили і сподівалися на Боже милосердя.

Змирилися з долею і як би смішно не звучало, навчилися жити з цією війною, бо хотілося просто жити.

Ми вірили що ще трохи і все закінчиться, і настане мир. Але, після невеликої тиші, все стало тільки гірше, і страх знову повернувся до нас. І прийняли рішення їхати до Києва. Ми у Києві нещодавно, і тільки починаємо звикати і адаптуватися, але дзвінки із Харкова зайвий раз нагадали, що янголи нас люблять і бережуть. Район, де ми жили у Харкові, почали масово обстрілювати, і янголи нам знову підказали, як треба вчинити.

Зараз, проживаючи у Києві, я молюся, щоб війна скоріше закінчилася і щоб ми всі жили щасливо у мирі, як ми, так і наші янголи ...