Мені 41 рік, проживала в місті Бахмут.

Страшно було, коли були обстріли. Звісно, був страх за життя.

Від самого початку особливих труднощів не було. Ми згуртувались сім’єю і допомагали один одному. Звісно, був дефіцит всього, був дефіцит пального, важко було виїхати.

Спочатку ми сподівалися, що все це переживемо, спираючись на досвід 2014 року. Але все виявилося набагато складнішим і страшнішим. 

Тому ми виїхали своїм авто, з нами був досвідчений водій. Саме в той день росіяни обстріляли вокзал у Краматорську.

З нами були люди категорії 70 плюс: ми всі згуртувалися, і виїзд був більш-менш спокійний. Ми знаходимося в місті Полтава. Це - перше місто, яке спало на думку, тому що, наприклад, у Дніпрі було вже багато переселенців.

Війна продовжується, і що буде далі - ніхто не знає. Ми дивимося новини, але спрогнозувати я не можу нічого.