Ми запам'ятали перший день війни. Ракета прилетіла в місто – убило чотирьох людей. Було так страшно! 

Слава Богу, ми не зіткнулись із гуманітарною кризою, бо виїхали з міста раніше, ніж це все трапилося. Коли ми виїжджали, було тихенько ще, все було добре. А днів через десять людям було тяжко виїжджати. 

У деяких людей немає усвідомлення, що вони винні в цьому. Вони думають, що це так і потрібно. Це найбільше, що в мене турбує. Ми нічого не робили, але самі винні. 

Я завжди була більш стабільна до стресу, бо намагаюся не серцем ситуацію переживати, а відразу зрозуміти, що вже трапилося, і мені не потрібно так сильно хвилюватися. Це вже відбулося. Напевно, завдяки цьому я більше стійка до таких нюансів.

Сподіваюся, що все закінчиться, ми повернемося до себе додому, все відбудується і буде добре.