Юрій Анатолійович навіть не думав кидати дім, але події не залишили вибору.

До війни я був вже на пенсії, жив у Бахмуті. 24 лютого я вдома був. Знаю, що повідомлення надійшло, що війна почалася, і все. Це тяжко: життя роздвоїлося – до і після, тут, і там.

Після того як у Краматорську людей побили, ми швиденько зібралися і поїхали. Я про транспорт домовився - нас вивозила церква. Це було в квітні, мене родичка прийняла. Роботи немає, але родичка домовилась, щоб ми тільки за комунальні платили.

На самому початку проблем з їжею не було – справлялися. Навіть не думали, що це буде надовго, ми не збирались виїжджати, купували про запас харчі і ліки.

Родину нашу порозкидало. Декому навіть довелося за кордон поїхати: родина племінника аж в Німеччині, вони там також у родичів.

Хочеться, щоб війна закінчилась у цьому році. Але коли воно буде, навіть великі воєначальники не можуть спрогнозувати. Думаємо, що може, навесні. А в квітні повернемося додому.