Любов побоялась народжувати дитину в окупації, тому разом із рідними виїхала зі свого села на територію, підконтрольну Україні

З першого дня війни у нас на Херсонщині вибухи були скрізь. Нас забезпечували продуктами і ліками. Волонтери приїжджали до населеного пункту і все привозили. Нам усього вистачало. А от морально було складно. Не знали, коли все закінчиться. Сподівалися, що швидко це станеться. Постійно очікували якихось змін на краще.

Мене шокували прильоти і загибель жителів села, в якому ми мешкали. Смерті людей – це було найстрашніше.

Коли вже зрозуміли, що настає кінець мосту і потрібно буде виїжджати через інші населені пункти, шукати можливість вибиратися, то почали збиратись. Мені потрібно було народжувати, тому і поїхали. Якраз тоді були останні дні, коли можливо було вибратися через Антонівський міст, а вже після цього він був зруйнований. Ще в мене є молодша сестра, яка мала йти в школу. 

Оскільки на окупованих територіях неможливо було проводити уроки українською мовою, то вирішили заради цієї дитини і заради моєї майбутньої дитини виїжджати всі разом.

Мій батько на своїй машині був. Виїжджали два дні через Василівку. Довелося стояти в черзі добу, а потім нас пропустили, тому що з нами була маленька дитина і вона погано почувалася. Звісно, повернення в Україну було для нас найрадіснішим моментом. 

Ми зупинились в Одеській області, бо звідси ближче додому, і тут є родичі. Ми сподівалися, що нас звільнять і можна бути навідувати частіше хату свою. Так і сталося. Періодично ми навідуємося до свого села, тому що там хата і господарство. Перевіряємо, чи все гаразд, чи нічого не пошкоджено. Але працюємо і живемо тут. 

Якби це залежало від простих людей, війна б набагато швидше закінчилася. На мою думку, треба все вирішувати шляхом перемовин, а зброєю ми не вирішимо цей конфлікт.

Хотілося б, щоб у майбутньому було мирне небо, щоб наші діти жили в мирному світі, щоб ходили в садочок, у школу, щоб їх не доводилося вивозити на безпечні території, за кордон. Хочеться, щоб вони тут здобували освіту і ми мали гідне життя тут, на своїй землі.