З самого початку воєнних дій ми були в Маріуполі: спочатку на Лівому березі, потім - в центрі. Будинок, де ми укривались під час бомбардувань, згорів.

Нам вдалося виїхати спочатку до Бердянська, який теж був окупований. Там ми перебували близько трьох тижнів, бо не було зв'язку, бензину, безпечних коридорів для виїзду. Якось ми все-таки ризикнули виїхати до Запоріжжя, і це нам вдалось. Зараз живемо в модульному містечку для переселенців у Дніпрі.

Мій чоловік був змушений повернутись до Маріуполя через хворих батьків, і ми з донькою не впевнені, чи зможе він вирватись звідти. Наша тринадцятирічна дитина дуже переживає за тата. Всі ті події, які вона пережила за ці кілька місяців війни, дуже важкі для психіки. Все в житті кардинально змінилось. Добре, що в нашому містечку з дітьми щотижня спілкується психолог. Зараз у нас є відчуття відносної безпеки, заважають тільки сирени та новини.