Зараз Людмила Миколаївна з чоловіком живе у більш-менш безпечному Павлограді і їздить додому лагодити будинок

Ми жили в селі Срібне Донецької області. Мені 63.

Про те, що почалась війна, нам розповіли діти. Ми були шоковані такими новинами. Коли прильоти по нашій місцевості почастішали, діти наполягли на тому, щоб ми виїхали. Під час чергового обстрілу постраждав наш будинок. Сусіди закрили вікна плівкою і повідомили нас про руйнування.

Тепер ми з чоловіком їздимо туди-сюди: в Павлограді живемо, а в Срібне їздимо, бо там город і пасіка, ще й будинок потрібно ремонтувати.

Коли ми були в Павлограді, пускали наших військових в хату, і вони там господарювали. Зараз, коли приїжджаємо і наші солдати з’являються в селі, ми пиріжки для них печемо, запрошуємо їх покупатись - робимо, що можемо. Чекаємо на перемогу.