Михайло Васильович ще за рік до війни купив хату в селі ближче до обласного центру. Туди і вивіз всю сім’ю з-під обстрілів

До початку війни я мешкав у Новомиколаївській громаді, у селі Зелене. Мені 65 років. 

Про початок війни ми дізналися в той день, коли вона почалася. Почали літати літаки, обстріли були в районі, потім ми виїхали в Кушугум. Ми думали, що такого не буде. Що воно раз - і закінчиться. А тоді вже в квітні уїхали.

Вирішальним моментом стало те, що було страшно: літали понад хатою літаки. Все дрижить: і вікна, і все. Шокує, що дуже багато людей гинуть із-за дурості російських окупантів.

В мене старенька машина - трішки нею перевезли. А потім винайняли машину, і нас перевезли з речима. Тоді як ми виїжджали, то у нас таких інтенсивних обстрілів не було, вони точково стріляли. Ну у нас в село нічого не прилетіло.

В дорозі великих дуже труднощів не було, але ж і тут обстріли недалеко від нас - нам дуже чутно. Другий раз і вікна дрижать. Недалеко від нас Гуляйполе - десь кілометрів п’ятнадцять, а там бої йдуть.

Наші діти біля нас. Онуки в Польщі з мамою, а один онук біля нас, і син тут. Гуманітарну допомогу нам видають як переселенцям. Так і живемо.

Ми ще перед війною хотіли ближче до міста переїжджати, і в 2021 році купили будинок у Кушугумі. От сюди і переїхали.

Я вважаю, що наші Збройні Сили зроблять все для того, щоб війна скінчилася якомога швидше. Ми в них віримо. Щоб жити під мирним небом і жити так, як нам бажається.