Мені 56 років. Усе життя пропрацювала на землі, а зараз втратила все, що заробила, і живу в чужому будинку.

Перший день війни був дуже страшний. Чоловік посадив мене і дітей у машину й відправив з дому, а сам лишився. Труднощів у дорозі не було, бо ми їхали ще не окупованою територією. Ми виїхали, а після нас уже зайшли окупанти. Тож проблем у дорозі не було.

Ми виїхали звідти 18 квітня 2022 року - якраз у той день, коли наше село опинилося в окупації. А 19 числа туди вже зайшли нехороші люди. 

Але мене там не було, був мій чоловік. Тож в нього всяке бувало: сидів і без їжі, і без медикаментів.

Найперше бажання – щоб не літало над головами. А ще є велике бажання повернутися в рідне село.