Мені 35 років, у мене дружина й четверо дітей. Дорослому вже 18, найменшому - шість.

24 лютого я на роботу їхав. Оголосили тривогу – і я повернувся назад до села. Так і дізнався, що почалася війна. 

З харчів у нас усе своє було, нам вистачало всього. Ми ж до зими готувалися - харчі ще були, вода була.

Поки чули здалеку, то були там. Переживали. Коли вже почали руйнувати село, тоді зібралися виїжджати.

На своєму транспорті виїжджали, ми їхали разом із колоною. Як виїхали, трохи видихнули, що нам це вдалося.

Найважче було знайти місце проживання. Ми своє житло кинули, а знайти інше було дуже важко. Запоріжжя обрали, тому що тут є родичі. Допомагали нам знайти житло. За моєю спеціальністю роботи немає.

Гадаю, що закінчення війни залежить від можновладців. Вони мають вирішити, коли це все закінчиться, щоб народ не страждав.