До війни я жила з родиною в Херсоні, працювала, займалась улюбленою справою.

Ми з сином були в окупації, полоні. Втратили маму-свекруху, яку відпустили з полону вмирати.

Через те, що втратила роботу в рідному місті, перший місяць було трохи складно, особливо для дитини, котра потребує спеціальної дієти та ліків. Потім пішла працювати в муніципальну варту та волонтерити, стало трохи краще.

 Коли виїхали з окупації, довелось звертатися до гуманітарних організацій по речі, їжу, товари першої необхідності.

 Мати з бабусею лишилась у рідному місті. Зі мною живе син, сестра та племінниці.

Зворушують люди, які без користі прийняли нас на проживання в глибокому тилу, коли ми намагались сховатись від ворога. Небайдужі українці вже на новому місці допомогли нам облаштувати житло, побут та психологічно вижити.

Наразі робота є. До війни працювала в роздрібній торгівлі.

На жаль, моє життя та майже всі речі залишились в окупованому рідному місті. Найцінніше, що є зі мною, - це спогади, яких забрати не зможе ніхто!