Із початком військових дій молодь залишила Сєвєродонецьк. Люди похилого віку самі, як могли, вчилися виживати.

Війна почалася, коли я перебувала в Сєвєродонецьку, у себе вдома, на п’ятому поверсі. Ті, хто жив на околиці, більше пізнали війну. А ми чули тільки її відгомони, і бачили військових і танки.

За розповідями знайомих, знаю, що в когось від обстрілів гараж розвалився. Будинки, які були слабенькими, побудованими ще до Другої світової війни, пішли тріщинами.

Ми втратили близьких людей, вони виїхали через страх перед війною

Молодь, онуки мої, злякалися за своїх дітей і швидко помчали геть. Ми втратили близьких людей, вони поїхали через страх перед війною, перед стріляниною. Кожен на свій розсуд [вирішував], що йому робити.

Ми залишалися на місці. Я тільки переїхала з п’ятого поверху на перший. Із п’ятого поверху я взагалі не виходила нікуди й не бачила людей. У мене в місті живе син із невісткою. Я переїхала сюди, де вони живуть, змінила житло. Там продала, тут купила. Тут мені стало легше. Я їм телефоную, і тепер за десять хвилин діти в мене, їм не треба їхати через все місто.