Вербицька Ксенія, 10 клас, Коробочкинський ліцей Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Прошутя Єлена Олегівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Я ніколи не забуду той ранок. Це був звичайний день, який мав розпочатися з контрольної роботи, а закінчився початком нового життя - життя «після». Мене розбудила сестра. Її очі були повні сліз, і слова, які вона промовила, назавжди змінили мій світ: «Почалася війна».

У той момент здавалося, що земля зникла з-під ніг. Батьки спершу не вірили - ми всі трималися за надію, що найстрашніше обмине.

Але тоді ми почули вибухи. Перші в нашому житті. Ми миттєво почали збирати речі й поїхали до бабусі, бо в неї було сховище. Тоді я вперше по-справжньому відчула страх. Але разом із ним - силу родини. Ми були разом. Одного дня мама сказала нам із сестрою збиратися - ми вирушили до Львова. А вже через півгодини після виїзду зв’язок із рідними обірвався.

Це були одні з найтривожніших годин у моєму житті. Знайомі казали, що біля нашого подвір’я щось горить. Ми дуже злякалися.

На щастя, потім з’ясувалося, що з нашими рідними все добре. І в той момент я зрозуміла, наскільки важлива не лише фізична, а й емоційна підтримка. Через два роки ми повернулися додому. Ми вже не були тими самими, але були сильнішими. І я знала: світ тримається не лише на силі армії, а й на силі допомоги - простих людей, які готові підтримати навіть незнайомців. Війна забрала у мене спокійне дитинство. Але з тим і навчила чомусь.