Я жила в Лисичанську. Це місто стало одним із епіцентрів боїв на сході України. Тут не було світла, води. Ми жили в постійному страху. Найбільше мене лякали звуки вибухів. Вони були такими гучними, що здавалося, земля зараз розколеться навпіл.

Одного разу під час обстрілу в будинок навпроти нас влучила ракета. Там жила родина з маленькою дівчинкою, такою ж, як я. На щастя, дивом ніхто не постраждав, бо сімʼя була в іншому укритті, не дома, але будинок був сильно пошкоджений.

Ми всі разом допомагали цій родині розбирати завали і рятувати вцілілі речі. В той момент я зрозуміла, що навіть у найтяжчі часи українці залишаються єдиними та допомагають один одному.

Ми змогли вибратися, зараз мешкаємо на заході України. Моє рідне місто в окупації.

Я вірю, що наші військові виженуть ворога з нашої землі. І я вірю, що ми відбудуємо Лисичанськ кращим, ніж він був.