До початку війни ми мешкали в місті Снігурівка. 

24 лютого ми знаходилися вдома. Жили своїм життям. Пішли на роботу. І коли нам сказали, що війна, було дуже страшно. Ми не могли в це повірити.

Нам довелося бачити, як на нашу вулицю впала авіабомба. Присипало сусідів, їх відкопували. Наш будинок постраждав. 

Мабуть, саме ця трагедія яка трапилася у нас на вулиці нас і шокувала. Раніше ми ніколи не бачили, як привалює людей. І те, що взагалі зараз з вулицею, це дуже страшно. В принципі, ми після цього і виїхали. Дитині потрібно було продовжити навчання в 11 класі і поступати в університет.

Приємно зворушило те що сусіди стали добріші. Ділилися останнім, коли не було їжі. Люди допомагали один одному. Навіть люди, які були незнайомі. Такого раніше не було - війна об’єднала людей. 

Родина теж стала дружніша. Ми бережемо сім’ю, дітей, батьків.

Хочеться, щоб війна завершилась якомога швидше. Просто віримо в перемогу.

Майбутнє бачу світлим. Після чорної полоси має бути світла. Віримо, що буде наша перемога, і все буде у нашій Україні добре.