Я з села Павлівки Донецької області. Жили добре: дім, машина. А зараз усе розбите. 

Відразу у нас в селі нічого не було чути, і ніхто не повірив. А потім уже почули стрілянину, і все це прийшло до нас. Страшно було. Ми вдома сиділи, поки нас повністю не розбили. А тоді нас  вивезли.

Тоді йшов російський наступ, наші оборонялися, і було дуже страшно виїжджати.

Звісно, важко було покидати дім. Усе розбите. І зараз дуже важко. Ми просто виїхали в Курахове, а там нас син зустрів і привіз на Дніпропетровщину. Діти також виїхали зі свого села. Зараз сім’я роз’єднана.

Я не можу сказати, що нам дуже важко. Перебоїв не було, гуманітарну допомогу давали. У нас тут хатка своя. Ми посадили картоплю. Не голодуємо. 

Головне – щоб закінчилася війна, і було тихо та спокійно.