Мені 55 років. Ми виїхали із Степногірська Василівського району. У нас з початку війни кожен день прилітає. В онуків почались проблеми зі здоров’ям. Я інвалід, бігати туди-сюди по підвалах не маю здоров’я. Та і робити там зараз нічого. Ми знаходимось між Василівкою та Запоріжжям - це сіра зона. Були під постійними обстрілами. Зараз ми у дочки в Запоріжжі. Нас тут проживає тринадцять чоловік у будинку. 

Пам’ятаю, що ми сиділи їли. І якраз в цей момент біля нас метрів за сто розірвався снаряд. Після цього ми вирішили виїжджати. Переживали за дітей і онуків. Плюс нам набридло сидіти півтора місяці у підвалі. Була можливість - то вирішили виїжджати. 

Ми покидали, що було, у машину. Позабирали котів і собак, онуків і поїхали. Я вже навіть не пам’ятаю як воно було. Все ж на нервах постійних. В онучки постійно йшла носом кров, тиск підіймався. Їй 11 років. Треба було їхати. 

У нас три кота, два собаки - шкода їх було залишати. Один пес здоровий, займає все заднє сидіння: посадили його між дітей, так і їхали. Тепер так і живемо дружньою сімейкою, всі на головах один в одного. Онуки погано сплять. У них піднімається тиск, часті головні болі. Я постійно на нервах. Так і живемо. 

Ми до сих пір не можемо зрозуміти, для чого ця війна. Чим ми перед ними завинили, у чому наші діти винуваті, у чому наші онуки винуваті.  Тисне на нас це все.

От сьогодні витягли книжки по підготовці до школи. Треба чимось займатись дітям і нам. Я займаюсь з онуками. Діти ходять на роботу. Вони там відволікаються. Увечері сідаємо і обговорюємо усі ці проблеми. Моє життя зараз –онуки. А так – поїли, попрали, прибрали - і день минув. Чекаємо перемоги. 

Як там були, то не було світла, поганенько було з водою. Воду нам підвозили. Тут з гуманітарною допомогою все добре. Куди не звертались - нам ніде не відмовляли. Ми з чоловіком їздимо іноді туди подивитись на свою квартиру. 

Про азовців як прочитали, то всі були в шоці. І ось нещодавно поховали нашого родича. Так що горя багато. 

Хотілось, щоб якнайскоріше все скінчилось, а там - як воно буде. Чекаємо на перемогу.