«Ми у постійному страху жили»

Війна почалася зненацька, ми не думали, що буде війна. У постійному страху жили, не знали, як і що нам робити. Або до підвалу бігти, або на місці залишатися.

Трясло нас тут, будинки тряслися, пошкоджень, щоправда, не було. Ну, а так це тихий жах, це не можна передати! Один снаряд залетів сюди, до Петропавлівки. Чоловіка одного вбив, а іншого поранило в ногу осколком. А так ніхто більше не постраждав, але чули вибухи.

Підвал у нас є, можна сховатись, але кажуть, краще десь, тільки не в підвал. Обвалиться – і все. Я думала ховатись, але не довелося. Стояла і думала: тікати чи залишатися на місці. Страшно було.