Інна Михайлівна Шевчук працює в Баранівському краєзнавчому музеї з 1998 року. Починала як наглядачка, а з 2011-го — директорка. За майже три десятиліття вона зберегла не просто експонати, а цілий світ — фарфор, у кожному фрагменті якого — майстерність і душа Баранівки. 

Фарфорове виробництво в місті почалося ще 1802 року, пережило революції, війни, занепадання й відродження. Після Другої світової, у 1952 році, було відкрито музей. Історія колекції тісно пов’язана з іменами художників, які творили унікальний український фарфор. 

Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, працівниці музею за три тижні упакували понад 7 тисяч експонатів. Найцінніші — 300 одиниць — готували окремо на випадок евакуації. «Ми вболівали за кожну річ», — каже Інна. Середню залу перетворили на сховище, залишивши тільки один вузький прохід.

Вже в липні 2022 року музей знову відкрився. Люди почали приходити. Спершу одиниці, а потім і групи — з Києва, Запоріжжя, Дніпра. Хтось упізнавав сервіз свого дитинства. Хтось телефонував і питав: «А ви працюєте?» З 2023 року приїздить дедалі більше молоді, учнів художніх шкіл. Вони надихаються формами, орнаментами, історією. Запрацював «тур вихідного дня». 

Інна згадує виставку в Японії, де баранівський сервіз під назвою «Український» здобув перше місце. «Ми тремтимо над кожною тарілкою, — каже вона, — навіть якщо вона з тріщинкою». Для неї це жива пам’ять і жива Україна. Це — спадщина. І її зберегли.