Мені 68 років. Я жила в селі Гуляйпільське Пологівського району Запорізької області. Коли почалися обстріли, боялася залишатися сама в будинку. Виходила на вулицю до людей. Потім попросила сусідку пожити в мене. Ми сиділи в погребі й чули, як падали снаряди, як летіли осколки. Коли вийшли з погреба після чергового обстрілу, то побачили, що на господарському дворі все побито. 

З першого березня зникло світло. Другого березня через наше село пройшло понад сто одиниць російської техніки. Окупанти зупинилися в сусідньому селі і звідти обстрілювали нас. Перебили газопровід – зник газ. 

Мені шкода було покидати будинок і господарство, але й залишатися було страшно, тому десятого березня я виїхала. Взяла з собою мінімум речей. По дорозі бачила розстріляну машину, на якій розвозили пошту. 

Зараз я мешкаю у доньки в Запоріжжі. Мій будинок ще цілий, а кухня й сараї розбиті. У мене був нервовий зрив. Я в червні лежала в лікарні. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна. Хочу повернутися в село.