До війни я жив у Харкові, а сім’я жила в Охтирці. Там у нас приватний будинок - дітям там краще. 

О пів на п’яту ранку я прокинувся від вибухів і прийняв рішення їхати до сім’ї.

Найважче було, коли в Охтирці розбомбили всю інфраструктуру і не стало ні світла, ні газу, ні води. Коли бомбили, це було найстрашніше. Ми сиділи у підвалі і переживали, щоб не прилетіло.

У нас були запаси їжі, бо у перші дні війни ми встигли закупитись. 

Ми евакуювались до Полтави. Там нам сподобалось відношення людей. Було приємно, що нас не залишили у біді, допомагали. 

До 24 лютого я працював, потім була перерва, а з жовтня знову працюю на тому ж місці.

Я вважаю, що війна може закінчитись восени цього року. Хочу, щоб не було війни. Щоб не було цих ковідів. Щоб нам не заважали жити. Потрібно, щоб закінчилась війна, тоді все буде добре.