“Маріуполь – це жах!”– Ірина не може забути сирість та темряву підвалу, а ще крик, крик дітей по ночах. Разом з іншими мешканцями будинку вона готувала їжу на вулиці, по воду ходила до криниці. Попри обстріли жінка намагалась вижити, комусь не пощастило, їх швидка не встигла довезти до лікарні.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді: