Війна застала Катерину в Києві. Розум підказував незворотнє, та серце відмовлялось вірити. Родина жінки була готова, тому після перших вибухів, швидко зібралася і виїхала в батьківську хату на Житомирщині. І хоч ракети пролітали прямісінько над будинком, життя в селі здавалося більш безпечним. Сільська громада швидко організувала свій волонтерський рух, і Катерина з перших днів долучилася до плетіння маскувальних сіток. Продовжує і по цей день, бо вірить, що кожен має бути корисним, а перемога – спільною.