Багатодітна малозабезпечена сім’я з чотирнадцятого року біжить від війни і постійно опиняється без житла

Мені 30 років, я з Красного Лиману Донецької області. Зараз перебуваємо в Миколаївській області. В 2014 році також виїжджали, як били сильно, бо діти боялися. І цей раз виїхали.

У мене четверо дітей. У нас дуже сильні обстріли були, ми в погрібах майже жили. Діти маленькі плачуть, бояться. Ото кушать зваримо швиденько - і у підвал спускаємося. 

Ракети літали над головами, діти кричали. Молодшому було три місяці - він у підвалі і спав, і виріс там. Плакав сильно, лякався. Ми в хаті пошти і не були, бо ракети літали, стріляли сильно. Ми з дітьми в підвалі і жили. 

Евакуація була до Дніпра, а з Дніпра - на Кривий ріг, а звідти - на Казанку. Грошей немає, кушать немає, бо в чому стояли - в тому і бігли. Було холодно, то люди нас приютили. Ми в різних церквах ночували, і в підвалах ночували. Як сирена вила, то треба в підвалі сидіти - то нам давали ковдри, ми дітей повкривали і сиділи там.

Шокувало нас найбільше, як почали обстрілювати вокзали, поїзда. Ми виїжджали в той день, що в Краматорську вдарили по вокзалу. Діти лежали й дивилися. От тільки ми з того місця уїхали - і у Слов’янську також біля вокзалу вдарили по центральному ринку. Ми там стояли буквально за 20 хвилин до того, як на те місце упала ракета. Ми молилися Богові, що він нас спас. 

Військові нас посадили в потяг, ми вже вирушили - і чуємо, що там бахнуло. А то ракета на те місце прилетіла. Сильно перелякалися і діти, і ми. 

А тепер житла немає, квартиру нік не можемо знайти. Нам платять трохи переселенські - тільки перший місяць получили. Не знаємо, як його жити на ті 5-6 тисяч. А діти малі, їсти хочуть. Допомогу дають, але там макарони, а в мене діти одні їдять їх, а інші – ні. Вони ж звикли, що без війни було все добре. Живемо там, де люди нас приймуть. Дітей четверо, чоловік у мене хворий, псіхований, а зараз на нервовій почві ще більше в нього пішло. Таблетки купуємо дуже дорогі.

Не знаю, як його і жити. Якби якісь люди добрі допомогли. Ми знімали одну хату, то її розбили, і від того, що було в хаті, вже нічого немає. Ми просимо Бога, щоб війна вже закінчилася.