Ми з села Приміське, Нікопольського району. Працювала, виховувала дітей, було все добре, а зараз по підвалах спимо з дітьми. В перший день я якраз на роботі була, і про війну дізналася вже на роботі.

Найскладнішими є обстріли. За дітей переживаю. 

Ми нікуди не виїжджали і не хочемо: сидимо тут з чоловіком, з дітьми, працюємо, допомагаємо військовим, як можемо. Дуже великий страх. Стали боятися всього, різких звуків. Переживаю за близьких. 

Війна - це саме страшне, що є. Швидше б вона закінчилася. Головне – перемога. Дітям дуже потрібно ходити до школи.