Перший день війни я зустріла на роботі, ледве дісталася дому після робочого дня. Я хотіла записатись до тероборони, але мені сказали іти додому. Бомбили нас кожен день. Ми спали в підвалі, бо живемо на сьомому поверсі. Потім ми пішли до сестри і там у нас прямо над головою літали снаряди.

Я вирішила рятувати життя і виїхати. З нами була бабуся 72 років. Ми виїхали в Полтаву, разом тут є волонтером з чоловіком. Тут дуже багато харків’ян, бо багатьом немає куди повертатись. 

Я зрозуміла, що найцінніше – людські стосунки. Я сподіваюсь на завершення війни, а все інше наживемо.