Перший день війни був дуже страшним, дуже незрозумілим. Ми з першої хвилини відчули всі вибухи, все почули. Сама ситуація шокувала. Ми не думали, що в наш час ми можемо стикнутися з війною. Пішли жити в бомбосховище - там прожили шість місяців.

В перші дні у нас не було зовсім їжі, хліба. Ми гостро відчули нестачу їжі. 

Десь на четвертий день приїхали волонтери, і на кожну дитину видавали по шматку батона нарізаного. Дитина його їла, як торт, мабуть.

Мене дуже приємно вразило те, що наш народ незважаючи на все, що відбувалося навколо, був дружний. Люди допомагали одне одному, ділилися всім, що було. Підтримка була дуже велика. Ми не розділились, ми жили однією великою сім’єю.

Ми виїжджали, коли у мене вже здали нерви. Я не могла вийти на вулицю, бо дуже боялася. Нам допоміг знайомий - вивіз в Кіровоградську область. Ми там жили на орендованій квартирі.

Ми дуже хотіли б бачити мирне небо, тому що все те, що відбувається, дуже страшно. Так жити неможливо.