У 2014 році, коли ми повернулися з батьками з відпустки, уже почалася війна. Перші два місяці ми жили в селі під Донецьком, де йшли активні бойові дії. Ми дуже часто ховалися в підвалі, і я із сестрою дуже боялася, що влучать у наш будинок.
Одного разу був випадок, коли цілий день не бомбили. Увечері ми із сім'єю сіли вечеряти, а через п'ять хвилин у будинок на сусідній вулиці влучив снаряд. Тієї миті я настільки злякалася, що в мене почалася тахікардія.
У 2015 році ми вже переселилися до Маріуполя й почали спокійно жити. Улітку ми навіть завели кота. Трохи пізніше в Східному районі почалося бомбування – ми знову дуже злякалися й десь годину ховалися у ванній.
2016 рік пройшов дуже тихо та спокійно. А 2017 року мама запропонувала мені поїхати до табору від Фонду «Допоможемо». Спочатку я не хотіла їхати, думала, що буду сумувати за друзям. Коли мама сказала, що я все ж їду, я трохи засмутилася, але коли я заїхала, мені дуже сподобалося.
І цього року я була дуже рада знову поїхати до табору від Фонду. Я дуже вдячна, що є такі люди, які допомагають у важкі моменти.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.