Усе почалося з того, що рано-вранці голосно-голосно щось впало або вибухнуло. Мені було дев'ять років. Я дуже злякалася.
Разом зі своєю сім'єю ми сиділи в кухні, а дідусь вийшов на вулицю. Усі сусіди повиходили. Начебто нічого такого не сталося, але ми із сестрою почали плакати, а наша бабуся вирішила поїхати з нами, нічого нам поки що не сказала.
Увечері вона зайшла в кімнату і запропонувала поїхати в інше місто, у Дніпропетровськ. Ми погодилися. Увечері почали збирати речі. Вранці вже їхали, а дідусь залишився вдома, бо в них багато господарства.
Ми приїхали до бабусиної сестри й залишилися в неї. Наступного ранку дідусь довго не відповідав на телефонні дзвінки. Виявилося, тоді в нашому селищі почався обстріл. Добре, що ми поїхали.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.