Дома збирала дітей до школи поки не почула гучний вибух. Ми с чоловіком неділі півтори були у шоковому стані, нічого може не їли одно ходили в зад в перед по дворі, ми не знаємо, де ми будемо завтра жити, але ми знаємо чітко, що це буде в нашій країні і з допомогою невеличкою іншим.
Коли дізналися що орки на атомній електростанції п'ять кілометрів від нас і звідусіль почали поливати снарядами, це було найстрашніше. Ми дітей перевезли в безпечне місце, а самі так і продовжували працювати, ми проводимо по чотири години в дорозі, щоб доїхати до роботи обробити і вернутися до дітей, коли в нас не стало води, то привозили її звідки виходило.
Мій чоловік працює, я теж, два дні він з дітьми, а два - я, ми дуже рідко родиною разом. Не можу пройти мимо хлопців ЗСУ, то кавою пригощаю, то цукерку подарую. Я фермер, була у декреті.
