«Ми вирішили: якщо й доведеться померти, то вдома»

Вдома ми були, коли війна прийшла. Почалася стрілянина то там, то тут, то ліворуч, то праворуч. І в льох ховалися з чоловіком, там сиділи. І в хаті ховалися кудись подалі. Але, дякувати Богу, нашу вулицю якось оминуло, будинок не постраждав.

Чотири місяці після початку цього нам пенсій не виплачували. Ми вижили завдяки тому, що у житті звикли, щоб якийсь запас був. Не було такого, що сьогодні в мене закінчується якась крупа і мені більше нема чого їсти. Картопля своя є, маленький городик, помідори вирощую, цибульку вирощую, в підвалі консервація є. Отак і переживали.

Чоловік помер на початку війни у ​​2016 році. До цього часу ми з ним весь час були, нікуди не виїжджали. Ми тоді й вирішили: якщо й доведеться померти, то вдома.