Коли розпочалося це жахіття, я була на п'ятому місяці вагітності. Мій чоловік, який був в ту ніч на роботі, подзвонив мені вранці і сказав, що розпочалася війна. У мене був шок від почутого… Я бігала по будинку, збирала речі і документи.     

Після народження синочка, перед випискою з лікарні, я прочитала у новинах, що наше місто Нікополь обстріляли. Коли ми приїхали додому, то почався жах. Кожної ночі був обстріл міста. Я з двома дітьми (старшому було 14 років і молодшому було лише два тижні) повинна була виїхати в більш безпечне місце.

Проблеми з нестачею води почалися після обміління водосховища. Чоловік їздив до пунктів видачі води і там набирав. Іноді простояти в черзі можна було 2-3 або навіть і 4 години.

Зараз ми з сім’єю живемо окремо. Я з дітьми поїхала у більш безпечне місце, а чоловік залишився вдома.    

Працювала бухгалтером на підприємстві, але з початком війни не вдалося допрацювати до декретної відпустки.