Коли наприкінці лютого Валентина Анатоліївна почула вибухи, вона навіть не зрозуміла, що розпочалася повномасштабна війна. Було важко наважитись все кинути, проте поїхала заради дітей та онуків. Їй боляче дивитись, що відбувається у нещодавно мирних містах України. Жінка вдячна всім, хто допомагає пережити важкі часи та не знає, як би переселенці жили без цієї підтримки.
.png "«До цих пір трусимось, як бомби вибухають»")
.png "Імена")
