Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
переглядів: 477
Людмила Кирик
вік: 68
photo0
photo1
photo2
photo3
photo4
photo5
photo6
«Ми прощалися з життям»

Мешканка однієї з найгарячіших точок Донбасу – Пісків – спочатку виживала під бомбардуваннями, а тепер намагається вижити як переселенка.

Є такі люди, які співчувають і розуміють. Але мешканці, більшість не любить переселенців. Це відкрито кажуть. А чиновники не люблять, але приховано більш-менш. «Це ваші проблеми», – вони відповідають, якщо щось не так. І чого не торкнешся – це наші проблеми. Ось у такому ми становищі. Складно.

З боку траси Карлівська бомбили. Далеко-далеко було чути перестрілки, але життя тривало в селищі. Пошта працювала, магазини. Церкву ми відвідували. Будинок культури, навіть бібліотека працювала.

Тривожило, що може дійти сюди, але все-таки заспокоювали себе, що, може, розберуться, і воно вирішиться мирно. Ну не будуть же вбивати одне одного! Ну навіщо вбивати? А селище й поготів. Ну що в селищі цінне? Тільки природа. Жодних виробництв шкідливих, нічого немає. І ми спокійно жили більш-менш. Просто думали, щоб люди й там не страждали, де бомблять.

Потім дедалі більше, щораз сильніше. І вже було, що думаєш: «Вийти з дому чи не вийти?»

З Пісків ми не думали їхати. Думали, що все обійдеться, заспокоїться, не знали навіть, як поводитись, якщо чесно. Ось ці пластикові вікна ми зачиняли – і все. Тремтіли, переживали.

Все тремтіло, все бомбило, страшно було. Навчили нас ставати там, де скел немає, або лягати. Просто люди одне одному передавали.

Як 18 липня забомбило! Уже прощалися з життям. Поруч із будинком осколки падали – всі по підвалах, всі бігом. Хто міг, хто куди ховався.

П'ять автобусів нас евакуювали, з вечора починаючи й до ночі, в Донецьк. Тоді остаточно ми зрозуміли, що якщо ми виживемо, то це буде і добре.

Донечка плакала. Їхала й казала: «Ми ніколи не повернемося сюди». А я кажу: «Доню, примиряться, мине. Нас везуть. Ми ще живі. Людей рятують. Мине, усе мине, усе переживемо».

Поїхали до Юр'ївки. Там 15 років не працював дитячий табір, його облагородили трохи й помістили нас. Почалися холоди, а там же умов немає. Куди нам діватися? Чуємо від людей, що війні кінець не виходить, що там, у Пісках, страшне, що робиться. Що нам робити? Нам один вірянин сказав: «Я вас завезу в центральну церкву, в Маріуполь». І нас пастор забрав у Дім Євангелія. Ось так ми опинилися в Маріуполі, донині.

На пенсію треба було довідки переселенцям оформляти. Це мене треба особисто представляти, таксі наймати. Якби я на ніжках була, а так каменем сиджу. Черги страшні. Неприємностей було дуже багато. Їм було важко з нами працювати – які чиновники та які в чергах між собою. Ви знаєте, чого тільки не наслухалась. Тільки думала: «Скільки зла у світі, я ж і не думала, що стільки».

Людмила Кирик, сел. Піски, Донецька область

Донечці треба було щось придбати: одяг, взуття. Ми ж голі-босі приїхали. Як ми в підвал спустилися? Літо, 18 липня. Майже голі. Так ми й в автобус сіли. Схопили тільки документи, і то не всі.

Волонтери звертають увагу, я відчуваю, і віряни звертають увагу. Хотіла, щоб звернула увагу влада міська і київська. На таких, яким повернутися нікуди, заробити не можуть, придбати нічого не можуть і переїжджати містами й селами, навіть містом не сильно можуть. Або компенсацію яку дали б, нехай навіть і нерівноцінну, або якесь невеличке житло, але в людських більш-менш умовах.

Є такі люди, які співчувають і розуміють. Але мешканці, більшість не любить переселенців. Це відкрито кажуть. А чиновники не люблять, але приховано більш-менш. «Це ваші проблеми», – вони відповідають, якщо щось не так. І чого не торкнешся – це наші проблеми. Ось у такому ми становищі. Складно.

Повернутися нікуди, здоров'я немає. Ми не з тих, що можемо переїхати, обрати собі краще. Як важко бути ніким і нічим. Дуже важко.

Ми прощалися з життям

slide1
slide2
slide3
slide4
slide5
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій